Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми… Але, певна річ, сказано далеко не все. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців є один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки політичних і життєвих ідеалів.
Музи Генія.
Оксана Коваленко.
Вперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко. Тарас Шевченко присвятив їй поему „Мар’яна-черниця”, саме про неї, по-дитячому світлу, казково-незабутню, згадував у поезіях „Три літа”, „Мені тринадцятий минало…”, „Ми вкупочці колись росли…”. Дорогим ім’ям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І ми побачимо, як пізніше цей жіночий тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, „справжню” – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана.
Ганна Закревська.
Навчаючись в Академії мистецтв, вже прославленим автором „Кобзаря” і портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року поет зустрів на балу Ганну Закревську. В цій жінці він побачив втілення омріяного образу. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне впродовж життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.Але нажаль ,Ганна Закревська, була дружиною іншого.
Варвара Миколаївна Рєпніна.
А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 року Шевченко адресує такі рядки: „О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святих на земле”. Ця жінка – Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилася з 29-річним Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, – такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині і яка одразу ж палко покохала поета.
Агата Ускова.
Узимку 1854-1855рр. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Ново петровської фортеці, матір трьох дітей Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата ускова довго здавалася йому вершиною досконалості. Почуття поета відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в „Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали” і Агафія Ємельянівна в „Художнике” – це вона, Агата Ускова.
Кучерява Катерина.
Вирвавшись з осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п’ять місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії – сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка. Кучерява Катерина фатально схожа на першу, осяяну дитинством, кохану Оксану.
Сама дівчина уникала його. „Случайно встретил Пиунову, – записує у „Щоденнику” Шевченко, – у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою?”
Наслання несподівано налинуло та зовсім вже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем. Шевченко виїжджає до Петербурга.
Ликера Полусмакова.
Ликера Полусмакова була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці поет сприйме за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він впевнений, що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достаток змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман в житті Шевченка. Та не судилося.
14 вересня 1860 року, в день розриву з Ликерою, Шевченко напише вірш ( „На память 14 сентября”),у якому йдеться про його нещасливе сватання до Ликери.
Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили поета прибуде Ликера (вже Ликера Іванівна, 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише: „13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь.”
Немає коментарів:
Дописати коментар